Iлiодор (Осташевський), iєродиякон Києво–Печерської Лаври, потрапив до Черкас у числi виселених з Києва ченців на початку тридцятих рокiв минулого століття. Приїхав вiн не один, а разом з іще одним ієродияконом Iгорем (Конащуком), обидва вихідцi з Польщi. Разом оселилися за адресою: Стрiлецький спуск, 18.
Народився отець Iлiодор у селi Тишовцi 1884 року. Подробиць його життя архiвно–слiдча справа не мiстить, вiдомо лишу, що походив він з православної християнської родини, був українцем, малописьменним селянином. Мирське ім’я цього ченця в справі не згадується, а про його сан дізнаємося зі справи № 576 від архімандрита Досифея (Старова).
До закриття Лаври вiн перебував у її стiнах, а пiсля опинився в Черкасах на поселенні. Співав у церковному хорі, брав участь у богослужіннях. Працював на рiзних роботах, мав паспорт. Бiднiсть фактологiчного матерiалу не дозволяє навести жодних подробиць з життя багатьох висланцiв, Божих странникiв, яких доля закинула до Черкас. Але Богу відоме все… Нам дано знання головного: хресний шлях і сповідництво, вірність Православ’ю і благочестиве життя.
Залишаються свiдчення допитаних у справі отця Iлiодора після його арешту 17 жовтня 1937 року.
«Знаю Осташевского Илиодора как бродячего монаха, который ходит по Черкассам, занимается молениями и проводит антисоветскую агитацию», – говорить перший свiдок.
«Ходит по квартирам, просит хлеба. Однажды зашел во двор жилкопа по улице Фрунзе, начал усердно молиться Богу, чтобы поскорей освободил от гнета советской власти, так как жить так дальше невозможно», – дає свiдчення другий.
«На центральном базаре среди граждан говорил под видом религиозного убеждения, что христианская вера потеряла при советской власти влияние, потому что народ уклонился от Бога и пошел на поводу у власти, и Бог отдал народ на покаяние за то, что забыли Бога…».
На цих трьох незначущих свiдченнях побудоване все звинувачення у злочинi, якого чернець не вчиняв, але який пiдпадає, на думку слiдчого, пiд статтю 54–10 КК УРСР. Не викликає подиву й те, що весь процес слiдства завершується протягом кiлькох годин пiсля арешту односельців ієродияконів Iлiодора (Осташевського) та Iгоря (Конащука), яким у нiч проти 18 жовтня було пред’явлене звинувачення.
Наступного дня було готове рiшення Трiйки, яка винесла вирок про страту (19 жовтня 1937 року). «Бродячi попи й монахи» пiдлягали негайному знищенню на власній землі – тi, кого, за словами апостола Павла, «увесь свiт був не гiдний», «странники й пришельцi на землi» (Євр 11, 38;13), шукали шлях до вітчизни Небесної, де на них чекав не терновий, але сяючий вiнець мученикiв i сповiдникiв Господнiх.
15 листопада 1937 року на 48–му роцi життя ієродиякон Києво–Печерської Лаври отець Iлiодор прийняв мученицький кiнець.
6 червня 1989 року реабiлiтований.
Кількість переглядів: 8
Comment here