Народився майбутній святий 1/14 жовтня 1884 року в селі Козлівка Чорнухинського повіту Полтавської губернії в сім’ї священика Гервасія Дорофійовича і Євфросинії Дубницьких. У сім’ї було семеро дітей, двоє з яких – старший Василій і Ананія – стали православними священиками. Відомо, що отець Ананія закінчив Лубенське духовне училище і Київську семінарію. На унікальному фотознімку ми бачимо академічний знак, який свідчить про вищу духовну освіту отця Ананії. Окрім того, з правого боку на грудях чітко проглядає військова нагорода ще царських часів – знак участі у бойових діях, найвірогідніше, у війні з Австро-Угорщиною.
Висвячення у сан священика відбулося в 1910 році – у 26-річному віці молодий пастир отримав призначення до Свято-Покровської церкви села Старе Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині село Васютинці, що належить до Чорнобаївського району Черкаської області).
Дружина отця Ананії, матушка Марія Якимівна (в дівоцтві Кузьменко), народилася у 1890 році й змалечку виховувалася своєю дуже набожною бабусею Іустиною (батьки померли, коли вона була ще малям). Благочестива бабуся прищепила дівчинці щиру любов до Бога, прагнення до молитви й храму. Змалку Марія була взята в дім до священика Свято-Покровського храму отця Гервасія, де вона з радістю виконувала численні обов’язки домашньої господині. Дівчина ревно прислуговувала не тільки в домі своїх благодійників, а й у церкві, де батюшка вчив її співати і допомагати йому в богослужінні. Старанністю, скромністю й цнотливістю вона привернула до себе серця всієї родини Дубницьких, зокрема їхнього молодшого сина, який перед висвяченням у сан взяв з дівчиною шлюб.
Оселившись у парафіяльному будинку при Свято-Покровській церкві села Старе, куди переїхало молоде подружжя, отець Ананія з матушкою до жовтневих подій 1917–го року вели життя зразкової родини сільського священика. За час свого подружнього життя вони народили і виростили п’ятьох дітей: синів Миколая (1917 року народження) і Олександра (1918), дочок Ольгу (1924), Ганну (1928) і Серафиму (1929).
Дві молодші дочки святого – Ганна і Серафима – живуть в селі своїх предків донині. Активні члени колишньої батьківської парафії, вони ревно відвідують всі церковні богослужіння, співають на кліросі і ведуть життя, гідне пам’яті святого, яким визнала отця Ананію Мати–Церква – як вірного і непохитного свідка Христового, мужнього подвижника Святої Православної Церкви, що засвідчив це своєю мученицькою смертю.
На прохання нинішнього настоятеля Свято-Покровського храму Ганна і Серафима поділилися безцінними для нас спогадами про життя батька і всієї родини, особливо у чорні пореволюційні роки, коли Свята Церква та її клір потерпали від переслідувань і гонінь. Так ми довідуємося, що у 1929 році, коли о Ананія потрапив під репресії вперше, йому випало пережити разом з сім’єю жорстоке випробування: священика було, як стверджують архівні матеріали, розкуркулено. А отже, позбавлено всього нажитого майна і засобів до подальшого існування.
Після обшуку сім’ї не залишилося нічого: члени місцевого комнезаму (комітету незаможних селян), які проводили «експропріацію майна», тобто елементарне пограбування, вважали за честь безжальність до будь-кого, навіть і своїх рідних, тим паче до знехтуваного «попа». Самого священика, матушку з п’ятьма дітками посеред зими безжально було викинуто на вулицю. І якби не добрі люди, родині Дубницьких навряд чи вдалося б вижити.
Парафіяни худо-бідно перемагали злидні самі і не залишали у біді священнослужителів, ділилися з ними крихтами свого достатку. Їх молитвами Бог не полишив родину святого напризволяще – добрі люди надали перший притулок і згодом знайшли невелику хатину для прожиття. Дочки священика згадують, що, хоч вони дуже бідували через те, що батько був священиком, та він непохитно стояв у істині, не пристаючи на жодні пропозиції зректися сану. За це вся родина терпіла утиск. Батько ж найбільше потерпав від неможливості виконувати свої обов’язки, від заборони у церковнослужінні і відсутності храму, перетвореного на складське приміщення. При цьому дзвони були скинуті з даху, розбиті на брухт і продані в переплавку.
Від священика вимагали покори до влади, неодноразово пропонували зректися віри і особливо сану, обіцяли натомість, як людині освіченій, посаду – вчителя або службовця. За відмову двічі піддавали арешту: наприкінці 1920-х – початку 30-х років. Ці розповіді дочок мученика підтверджуються матеріалами архівно–слідчої справи.
Як свідчить анкета заарештованого (ДАЧО Р–5625, опис 1, справа №№ 5996– 6000), у 1929 році його судили «за невыполнение налогов»: він отримав 2 роки примусових робіт і повністю відбув покарання. Винахідливість влади щодо непокірливого священика сягнула далі: у 1932 році його знов заарештували й судили нібито за «нелегальное лечение». Лише протистояння судді нахабному слідчому НКВС привело до виправдання отця Ананії «за недоведеністю» звинувачень. Просто в залі суду він був звільнений з-під варти і відпущений на волю, де знов, усупереч отриманому «досвіду», повернувся до своїх пастирських обов’язків.
Його почали душити податками. Тоді як велика родина буквально жебракувала й гинула від голоду, її позбавляли і без того нікчемних заробітків, накладаючи нові й нові мита, сплатити які не було жодної змоги. Якби не таємна допомога і добровільні пожертви віруючих, родина загинула б голодною смертю, особливо взимку 1932–33 року.
Спроби вплинути на священика обіцянками на пом’якшення вимогливості до нього не мали успіху. В листуванні з братом Антоном, який служив у Харкові на залізниці й умовляв його кинути все і переїхати жити до нього, священик відповідав дослівно так: «Я страждаю за віру, отже маю постраждати за неї до кінця…».
Непохитна, справді подвижницька позиція сповідника Христового викликала озлоблене протистояння богоненависників і несприйняття з боку тих, від кого залежала його свобода. Бачачи безплідність усіх потуг і власну безпорадність, влада прийняла постанову про арешт священномученика, який було здійснено 25 серпня 1937 року: його було заарештовано Іркліївським РВ НКВС.
Про те, як відбувався цей акт, згадують доньки святого, яким на той час було дев’ять і сім років. Вночі до їхньої оселі вдерлися активісти й, розгромивши все майно в житлі (це називалося провести обшук), хворого на легені 53-річного священика загорнули в рядно й вкинули у «воронок». За матеріалами слідчої справи, його спочатку відправили до Ірклієва, де він перебував до складання протоколу допиту, а відтак відправили до в’язниці.
У Полтавській тюрмі, де його спочатку утримували, рідним було відмовлено в побаченні до остаточного вироку. Проте й після вироку жоден з близьких нічого не знав про подальшу долю священика до дня його реабілітації.
П’ятитомна архівно-слідча справа являє собою зібрання багатьох справ, за яким 65 мешканців Іркліївського, Чорнобаївського, Золотоніського районів тоді Полтавської, а нині Черкаської області було розстріляно навесні 1938 року. Одна з них, що зберігається у фондах Черкаського державного облархіву, відкриває сторінки життя останніх днів священика, настоятеля Свято-Покровського храму села Старе. Життя, яке завершилося вироком Трійки Полтавського УНКВС і мученицькою смертю.
«Слушается дело № 4102 Золотоношской межрайопергруппы по обвинению Дубницкого Анания Гервасиевича, 1884 года рождения, уроженца села Козловка Черновского района Харьковской области, проживающего в с. Старое Ирклиевского района Полтавской области, служителя религиозного культа – попа…».
Це цитата з протоколу засідання Трійки за № 19 від 9 квітня 1938 року. У числі 65–ти засуджених за ст. 54–10 КК УРСР за нібито участь у повстанській організації з метою збройного скинення радянської влади, отець Ананія був засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу. Матеріалами розслідування комісії з реабілітації встановлено, що такої організації ніколи не існувало.
В архівно-слідчій справі зберігається і довідка про виконання вироку. Ось її текст:
«Дубницкий Ананий Гервасиевич постановлением Тройки УНКВД по Полтавской области от 9 апреля 1938 года, протокол № 19, осужден к расстрелу. Приговор приведен в исполнение 1 июня 1938 года».
Так на 54-му році життя православний священик Ананія Гервасійович Дубницький був страчений. У 1956–57 роках справу було переглянуто. На запит Черкаської прокуратури у особі заступника прокурора Черкаської області, радника юстиції Дубового від сільради с. Старе 8 жовтня 1957 року була отримана довідка–характеристика на репресованого священика такого змісту:
«Дубницкий Ананий Гервасиевич, 1884 г. рождения, является сыном священника. Проживая в с. Старом Ирклиевского района Полтавской области с 1910 года, работал священником до взятия в заключение в 1938 г. Никакого отношения к политическим и хозяйственным мероприятиям советской власти в период гражданской войны и сплошной коллективизации не имел…».
Комісія з питань реабілітації висновком від 3 квітня 1958 прийняла рішення про припинення справи і реабілітацію священика та інших осіб, страчених у справі 5996–6000 (Р 5625, опис 1, ДАЧО) 1 липня 1938 року.
Кількість переглядів: 33
Comment here