У сонму Черкаських новомучеників сяє ім’я колишнього насельника Києво-Печерської Лаври ієромонаха Акакія (в миру – Андрій Паравай). На світ він з’явився 1874 року (30 листопада/13 грудня) на Андрія Первозванного, на честь якого і отримав своє ім’я. Народився і виріс він на Поділлі (нині Вінницька область). Ось документ з його архівно-слідчої справи (ДАЧО 5625, оп. 1, справа 6930): «В миру Андрей Иванов Паравай, православного исповедания крестьянина с. Ковалевки (части Сподаков) сын, успешно окончил курс в Ковалевском начальном училище, а потому имеетъ право на льготу п.4 ст.56 Устава о воинской повинности» (документ за підписом штатного наглядача училища, законоучителя Іосифа Горозвісного від 29 серпня 1888 року, завірений печаткою Брацлавського другокласного міського училища).
У Черкасах лаврський чернець опинився у квітні 1935 року, коли з Києва, якому був повернутий статус столиці України, остаточно видворявся так званий «неблагонадійний елемент». Найменш благонадійними, за логікою христоненависницької влади й богоборців з НКВС, були, звичайно ж, воїни Христові – люди чернечого звання. Їх без суду й слідства виселяли за сотий кілометр, обравши за зручне для цього місце – Черкаську область.
Отець Акакій, провівши в монастирі більшу й кращу частину свого життя і пройшовши шлях від рядового послушника – робітника Китаєвої пустині до ієромонаха, був змушений стати заручником світу і нести його страшне ярмо до кінця життя.
Понад два останні роки прожив він у будинку № 23 по вулиці Береговій у Черкасах. Приїжджі й місцеві ченці й світські віряни гуртувалися навколо Свято–Покровського храму на Казбеті. Тут до закриття у 1935 році діяла православна громада, і саме тут, безпосередньо біля будови церкви, мешкав архідиякон з оточення колишнього Митрополита Київського Антонія (Храповицького) священномученик Феодор (Киба). За даними архівно-слідчої справи (№ 827, ДАЧО Р5625, оп.1), мешкав тут й ієромонах Стефан (Каменський), який також прибув до Черкас з Києва, але перед тим, за присудом Ленінградської Трійки, відбув трирічне покарання у таборах Сиктивкару. Був засуджений у Черкасах 10 вересня 1937 року до 10 років покарання на Півночі, де його сліди й загубилися.
Не можна уявити собі життя ченців без служіння, і, хоча храми було закрито, вони не припиняли своєї місії, являючи собою в безбожному світі острівки віри і любові Божої. Вони служили по хатах, по людних місцях міста та селах, проповідували Слово Боже, хрестили, вінчали, відспівували, освячували, тим і жили і цього не заперечували під час арешту і слідства.
Визнаючи й беручи на себе провину за духовний стан свого православного народу, на звинувачення з боку режиму щодо контрреволюційної та будь-якої іншої політичної діяльності кожен з них відповідав: «Винним себе не визнаю». Так відповів і отець Акакій.
18 жовтня 1937 року чернець Акакій був узятий під варту, допитаний і в той самий день отримав обвинувачення за статтею 54–10: антирадянська агітація.
Наступного дня, 19 жовтня, ієромонах Акакій засуджений Трійкою Київського обласного управління НКВС до вищої міри покарання – страти. 15 листопада 1937 року вирок виконано: опівночі того дня, на 64-му році життя о. Акакій прийняв смерть від кулі ката. Разом з ним в черкаській в’язниці був розстріляний його побратим по Лаврі ієродиякон Іліодор (Осташевський): обидва разом з іще вісьмома насельниками Києво-Печерської Лаври нещодавно причислені до лику святих. Нині двадцять лаврських святих сяють у сузір’ї Черкаських новомучеників: полита їхньою кров’ю земля щедро віддала їм свій борг.
Реабілітований 6 червня 1989 року.
Кількість переглядів: 11
Comment here