Коли у ніч з на 15 квітня (за старим стилем) 1896 року у місті Берестечку Дубенського повіту, що у Польщі, у сім’ї православного священика народився син і його за церковною традицією нарекли іменем Антоній, мабуть, нікому й на думку не спало, що у купелі лежить дитя, якому призначена особлива доля нового мученика XX століття.
Хлопчик зростав і набирався сил, отримав початкову шкільну освіту, вступив до Холмської духовної семінарії, але розпочалася перша світова війна, і з Польщі до Росії було евакуйоване все православне духовенство, і вчитися Антону довелося вже у Києві. Духовний сан він отримав лише 1922 року, коли його життя знов зробило різкий оберт. Призначення отримав до села Городище, що на Уманщині, до Свято-Димитрівського храму, де й служив до 1935 року.
Коли у 35-му церкву було закрито, жив у Жашкові, де й впав у недремне око місцевого НКВС. Це був третій, і останній поворот у надто короткому житті священика. 28 вересня 1937 року він був заарештований у підозрі на шпигунську діяльність на користь Польщі й відпроваджений до Уманської в’язниці. Його не зовсім звичайна біографія і національність – поляк – зле прислугували йому. Один слідчий з надзвичайно розвиненим почуттям фантазії зробив з його біографій сценарій справжнього детектива.
На багатьох сторінках протоколу допиту перед дослідником архівних матеріалів розвивається ціла багатосторінкова епопея про шпигунську діяльність на протязі довгих тринадцяти років. Нібито улітку 1924 року, будучи у Києві, отець Антоній відвідав польське посольство (чи, може, консульство, бо навряд чи у ті часи Польща мала у Києві своє посольство, залишаючись фактично частиною Росії). Тут він був завербований одним із офіційних співробітників на ім’я В., збирав і передавав через нього відомості шпигунського характеру, щодо політичних настроїв населення, господарського стану району, «мероприятий советской власти и по линии Красной Армии, подготовил и завербовал (имя), получал от них сведения, вербовал агентуру…» (Зі звинувачувального висновку від 19.11.1937 року).
Ця коротка фабула призначена дати уяву про те, як, у якому напрямку мало рухатися слідство проти людини, яка, заарештована як священик, мала нести відповідальність за політичною статтею, яка нічого спільного з пастирською діяльністю звинувачуваного не мала і не повинна була мати: адже свобода совісті гарантувалася новою конституцією. Згадка про те, що заарештований був священиком, зафіксована лише у анкеті, побіжно – у показаннях свідків і у обвинувальному висновку: «бывший священник».
Фантазія слідчого зайшла так далеко, що вирок у цій справі Судовій Трійці при Київському облвідділі НКВС не довірили. Судова справа розглядалася аж у Москві: саме постановою НКВС СРСР від 26 листопада 1937 року (протокол № 416) священик з Жашківщини 41 -річний Антоній Якович Адамсь-кий був засуджений до страти: про це сповіщає виписка з акту про виконання вироку, яке відбулося 19 грудня 1937 року. «Обвинялся в измене Родине в форме шпионажа, постановлением НКВД… приговорен к расстрелу» – резюмовано у висновку Прокурора Черкаської області, яким священномученик Антоній 22 травня 1989 року перед нащадками назавжди виправданий.
Кількість переглядів: 20
Comment here