У Чигиринi, по вулицi Кiрова, 45, у 1935 роцi жив православний священик отець Андрій Лапчинський (ДАЧО Р5625, оп. 1, справа № 8890). «С 1935 года считаюсь бывшим служителем культа, – так занотовує слова отця Андрія слiдчий, маючи на увазі право служiння, якого той був позбавлений пiсля закриття храму i лiквiдацiї його реєстрацiї. – До революции имел свое хозяйство: 10 десятин земли, корову, двое свиней. Землю (с половины) обрабатывали селяне. После революции пользовался церковной землей, урожай получал с четверти, также имел корову и две свиньи» (З протоколу допиту).
Народився вiн у сiм’ї диякона Вознесенської церкви села Костянець Канiвського повiту Київської губернiї Спиридона Лапчинського на свято апостола Андрiя Первозванного 30 листопада (13 грудня) 1877 року: це чи не «найурожайнiший» на святих новомученикiв рiк.
Парафіяльним священиком у селi був на той час С. Соколовський, який сприяв здiйсненню сподiвань батька свого хрещенця i його самого на отримання духовної професiї. Пiсля закiнчення школи i училища юнак вступив до Київської духовної семiнарiї i встиг закiнчити її курс за рік до кінця ХІХ століття.
«Служителем культа являюсь, – свiдчить о.Андрiй, – з 1902 року»: пiсля дворiчного вчителювання в школі з викладання Закону Божого. Одружившись і побувши псаломником, а згодом дияконом, як велося в ті часи, завершив повний цикл традицiйного шляху до пастирського служіння.
Обов’язки священика виконував сумлiнно, всупереч гонiнням, не ремствуючи, не шукаючи ні iншої долi, нi iнших шляхiв. Дружина, матушка Євфросинiя, вiрна супутниця i спiвсповiдниця у нелегкому служiннi священика, народила й виростила йому двох синiв: Миколая (1909 р.н.) i Павла (1911) i дочку Нiну (1906). Один із синiв, теж священнослужитель, у 1937 роцi був заарештований i перебував так само, як i його батько, пiд слiдством в мiстi Гжатську Смоленської областi. Подальша його доля нам невідома. Жили священик з матушкою в найманiй хатi, де правилися таємнi богослужiння.
«Под видом молений, – говорить один зі свiдкiв на допитi, – проводив антирадянську агiтацiю. Говорив (нiбито): «В царское время жить было гораздо лучше. Люди имели царя и признавали Бога, молились Ему, и Господь помогал им. А сейчас перестали Бога признавать, и Бог отвернулся от людей, потому и жить стало невмоготу…».
«В квартире монашки Рясик собрал молебен и в проповеди сказал: «Советская власть долго существовать не может по той причине, что выступает на Бога. Вера опять вернется, возобновятся в храмах богослужения…».
«Говорил: «При советской власти все честные люди должны быть готовы к арестам и тюрьме и даже к невинной смерти. Сталинская конституция провозгласила свободу, а на деле до свободы далеко. Вот, например, свобода вероисповедания и религиозных отправлений. Где она? Ведь на деле не успел еще подумать, что надо помолиться Господу, как тебя уже посадили. Причем сажают столько, как ни в одной другой стране. И только за то, что ты верующий. Следует объединяться и добиваться своих прав сообща. Бог с нами, а власть, если она не от Бога, с Божьей помощью, рано или поздно будет уничтожена. Нужно твердо стоять в Слове Божием и поддерживать тех, кто выступает на борьбу с властью дьявола…».
Священики справедливо вважали себе морально i юридично відповідальними за доручене їм стадо, і викривати «дiла темряви» було їхнім моральним правом. Влада своїм безпрецедентним терором проти Церкви та її вірних чад позбавила їх легiтимного iснування і тим самим вводила служителiв Церкви у сферу, яка суперечила «религиозным, нравственным и каноническим обязанностям» (З Декларацiї Патріаршого Екзарха України, Митрополита Київського Михаїла (Єрмакова), 1927 рiк). Тож отець Андрiй Лапчинський не погрiшив ані проти своєї совiстi, ані проти Церкви, викриваючи ворогів віри, як колись Сам Господь звертався до iудеїв з викриттям фарисейства та книжництва.
Отця Андрiя було заарештовано в Чигиринi 3 листопада 1937 року i впроваджено до черкаської в’язницi. Звинувачення йому було пред’явлено лише 22 листопада. Отець Андрiй, як занотовано в тому ж звинуваченнi, «в контрреволюционной деятельности виновным себя не признал». «Кулак–піп», притягнутий до вiдповiдальності за полiтичною статтею, звинувачення відкидав і давав зрозуміти, що звинувачення в полiтичнiй дiяльностi не має юридичної сили і лише визначає справжню пiдоснову арешту i страти: приналежнiсть до Церкви, до Православ’я, до Бога, ненависних богоборницькiй владi.
18 грудня 1937 року, у п’ятий день після свого шiстдесятирiччя, істинно православний священик о. Андрiй Свиридович Лапчинський прийняв славний кiнець. Протягом наступних довгих десятилiть доля його залишалася невiдомою. І тільки 15 липня 1989 року вiдкрилося, що вiн був страчений, як сотні тисяч інших вірних Богу. Рiшенням прокурора Черкаської областi о. Андрiй посмертно реабiлiтований.
Кількість переглядів: 5
Comment here