Автоном Пилипович Ганкевич народився на Уманщині у родині диякона церкви села Гордашівки (Тальнівський район). Новонародженого було наречено на честь одного з святих, пам’ять якого вшановується у цей день. Як сотні інших священиків того часу, отець Автоном пройшов шлях, що відзначався традиційністю: народився у родині церковнослужителя, зростав у атмосфері церковного життя, закінчив церковно-приходську чотирирічну школу, початкове духовне училище, пройшов семирічне навчання в духовній семінарії і після вчительської практики з Закону Божого, по досягненні віку у 25 років і одруженні, мав бути висвячений у сан священика.
За такою традицією, яка простежується у житті більшості нині канонізованих священиків-мучеників, отець Автоном прожив першу половину свого життя, до початку бурхливих подій, які змінили не тільки його побут, а й історію всього світу. Разом зі своєю вірною супутницею матушкою Софією Феофілівною – дочкою священика – пережив довгих двадцять років свого нелегкого пастирського життя.
Досить скоро колись православний народ дістався стану майже язичництва, і доводилося нагадувати людям про такі прості істини, як віра у існування Єдиного Бога і необхідність молитися Йому.
«Релігія, віра, – говорив людям отець Автоном, – це довічна війна, яку об’явив Богу гордий Денниця. Війна, яка точиться навколо нас, це лише образ тієї віковічної борні
диявола проти Бога. То ж не забувайте слова Спасителя: хто не зі Мною, той проти Мене. Моліться, ходіть до церкви, просіть Бога помилувати народ».
Так він служив у селі Ксьондзівка до 1932 року, коли церква перестала належати віруючим. Тут він почав збирати підписи під клопотанням до вищих інстанцій, одночасно здійснював на своїй квартирі богослужіння. Він виявився дуже схожим на свого покровителя і природним норовом і долею: сміливо викривав нечестивців, які узурпували владу, передрікав неминучу війну і загибель режиму і потворному його створінню – колгоспам. Хто, як не духовний пастир, мав відкрито говорити усю правду людям? Напевно, саме за цю правду він незабаром був репресований і таким чином опинився після покарання у 1935 році в Умані. Не забував і рідне село, часто бував там, зустрічався з людьми, яких тепер називали колгоспниками, як колись – рабами.
Він був ще досить енергійним – йому виповнилося 52 роки – і старанно продовжував свою пастирську діяльність. В людях почала пробуджуватися туга по Богу і по втрачених храмах. В Умані отець Автоном, як і інші священики, яких тут було чимало, теж брав активну участь в роботі за повернення приміщення церкви віруючим. Але час для цього ще не прийшов, а доля таких, як отець Автоном, вирішувалася не в Умані.
Заарештований він був у домі, де жив по вулиці Жовтневій, 46, і звідти доставлений до відділу НКВС. Це сталося через два тижні по тому, як він відзначив своє 55-річчя: 9 жовтня 1937 року. А ще через тиждень йому винесено смертний вирок.
Опівночі на свято Казанської ікони Божої Матері, 3 листопада 1937 року священномученик Автоном Пилипович Ганкевич був розстріляний.
Реабілітований 19 червня 1989 року.
Кількість переглядів: 11
Comment here