Святий страстотерпець за віру Христову Антоній Якович Ілляшевич народився у селі Зелена Діброва Ольшанського повіту на Київщині. Наприкінці 80-тих років закінчив Київську духовну семінарію, а 1895 року був висвячений у сан священика. Служив у селі Ставище. У 1927 році заарештовувався за антирадянську агітацію і виступи проти колективізації, але за відсутністю провини випущений через добу після допиту. Арешт 1929 року, якому він був підданий, міг призвести до більш серйозних наслідків, навіть до засудження і вислання. Але справа щодо цього не містить жодної інформації. Останнім місцем служби священика був храм святого Архістратига Михаїла у селі Хлипнівка – аж до його закриття у 1935 році.
Відмовившись скласти з себе священний сан і принести публічне каяття, він змушений був виїхати з села. Оселився з матушкою Лідією Григорівною у Звенигородці, по вулиці Свердлова, 1.
Звенігородка в період з 1935 по 1937 рік становила справжнє поселення православних священиків, які тут знаходилися під пильним наглядом райвідділу НКВС, що діяв дуже активно і жорстко. Сьогодні відомі близько двадцяти імен людей священицького сану, знищених чи висланих до таборів смерті з подачі Звенігородського НКВС, яке оперувало у досить обширному адміністративно-територіальному просторі, куди входили й навколишні райони, у вигляді міжрайопергруп.
Звенігородка 1937-го являє собою вельми похмуру картину, як на погляд з духовної точки зору. Вона не мала жодного діючого храму: Соборно-Преображенська і Успенська церкви були закриті. То ж священикам з Каменець-Подільскої єпархії, десятеро з яких були згодом знищені, і священики з Черкащини, двоє відомих нам ченців не залишалося іншої можливості відправляти свої духовні і пастирські потреби, як робити це нелегально. Вони збиралися то в одній, то в іншій хаті і молилися, здійснювали Божественні літургії, щільно зачиняючи вікна, як під час війни, темними завісами, але за ними пильно стежили не лише секретні співробітники НКВС, а й навіть місцеві допитливі жителі, для яких життя приїжджих священиків становило предмет особливої цікавості. Згодом на допитах вони давали свідчення, які були дуже далекі від дійсності, що стало приводом для масових арештів з приводу звинувачення у антидержавній агітації і засудженні дій влади на так званих «конспіративних сходках». До числа тих учасників «сходок» називався і отець Антоній, якого майже ніщо не пов’язувало з тим осередком колишніх священиків-оновленців, висланих до Черкащини з прикордонної смуги за їхньою неблагонадійністю.
Дивує, з якою насолодою свідки смакували подробиці тих подій на допитах в НКВС.
«Агітували, що скоро буде війна. Піп С. хрестив у себе вдома дітей…»
«Попи P. і С. поширювали поголос, що радянська влада вивозить до Іспанії весь хліб, нічого не залишає, і скоро почнеться війна і розіб’ють Радянський Союз…»
«Після опублікування закона про вибори… посилили контрреволюційну діяльність і агітацію, що треба голосувати за тих, кого вони виставлять…»
Не обминула ця чаша і отця Антонія: були свідчення що він у числі п’яти місцевих священиків нібито збирався «на околиці села Кочегурівка у хаті кулака Стеблівського (певно, теж священик, де проводили таємні збори. Після опублікування конституції відкрито виступили з релігійною антирадянською агітацією» (з матеріалів слідчих справ).
14 жовтня 1937 року отця Антонія було заарештовано і відправлено до в’язниці, де він знаходився до кінця року.1 грудня йому було пред’явлено обвинувачення: «…тесно связан с другими священниками Звенигородки, переселенными из пограничной зоны, вместе с ними устраивал конспиративные сходки, где осуждали политику советской власти, выражали недовольство существующим строем, агитировали против займов, налогов, против посещения учащимися школы» (Зі звинувачувального висновку 01.12.1937 року). У той же день з’явилося рішення Судової Трійки: розстріляти.
27 грудня 1937 року православний священик Антоній Якович Ілляшевич на 71-му році життя був страчений.
Реабілітований 15.06.1989 року.
Кількість переглядів: 12
Comment here